|
Старое доброе начало
|
|
| Тала | Дата: Пятница, 02.04.2010, 08:59 | Сообщение # 61 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо
4.
Ярина півночі просиділа в інтернеті, вишукуючи, чи нормально, якщо людина розмовляє із вигаданими котами? Остаточно заплутавшись у термінах, скачала собі словник із психології, витративши ледь не останні гроші. Вранці, зла і сонна, нагримала на малого по дорозі до дитсадка. Йому, бачте, запраглося втишити ходу, аби подивитися на велетенську ворону, що ліниво вигойдувалася на голій гілці дерева. І ледь не спізнилася до школи.
Першою, як на зло, був урок в англійки, перед якою тріпотіли навіть випускники. І вже зовсім в останню мить пригадала: вона сьогодні чергова! Якимсь дивом встигла повозити вологою ганчіркою по дошці, добре, що ще чистій. Кинула оком на вчительський стілець. Звісно, самогубців нібито у їхньому класі не було. Але Іван із паралельного класу, котрий підклав нещодавно ненависній вчительці кнопку і тепер навчався у якомусь коледжі на слюсаря, теж наче не виглядав останнім бовдуром.
Тож звична фраза: «Ху із ебсент тудей?», - змусила її гарячково занишпорити очима по класу: коли їй було вишукувати, хто і де відсутній? Перерахувавши кілька прізвищ, Ярина із полегкістю вмовкла, чекаючи на наступне питання про причину відсутності і повторюючи про себе стандартну відповідь, мовляв, хворі усі, довідку від лікаря мають, казали.
- А твій сусід?
Яринка напружила свої знання англійської. Де і справді його чорти носять?! Мало того, що нема ніякої допомоги під час чергування, так ще і тепер виплутуйся. Ледь затинаючись, дівчина зліпила повідомлення, що її сусід по парті Богдан зараз знаходиться у кімнаті шкільного лікаря. А як би ви обізвали шкільний медпункт на англійській? Потім додала вже рідною мовою, що йому якраз у цю мить роблять щеплення від дифтерії. Вчителька була невблаганною: скажи їй і все теж саме англійською. Ярина забуксувала з таким безнадійним виглядом, що дехто із однокласників потайки поліз до словників, відчуваючи, що от-от їх змусять допомагати.
Тут і заявився Богдан. На запит учительки, як там йому було у лікаря, він не зморгнув й оком. Певно, хтось відіслав нишком смс-ку, повідомивши про його алібі. На досить непоганій іноземній мові він повідомив, що у нього виявили почервоніле горло, тож міряли температуру, але вона в нього нормальна. Але все одно, наказали з’явитися іншим разом.
Ярині дозволили сісти. Урок нічим не відрізнявся від усіх інших занять. Навіть трійок було більше, ніж двійок.
А після уроків, коли усі радісно заспішили додому, Богдан та Ярина приступили до прибирання. Богдан без писку попіднімав стільці на столи, аби як слід витерти підлогу. Ярина, махнувши віником у найбрудніших містах, взялася за ганчірку. Але хлопець раптом порушив мовчанку:
- Слухай, а ти того… нічого. Так, як і моя сестра. Вона теж ніби і відмінниця майже, й учениця пильна, на уроках і не розмовляла, зараз на червоний диплом в універі йде. А нічого, не зрадниця, батькам не закладає.
Дівчина ледь хмикнула, скрутивши ганчірку так, що брудні бризки хльоснули у всі боки. Але втрималася від коментарів. Комплімент, як-не-як. Не у всіх вистачає розуму робити це не так недолуго.
- Вона от-от стане психологом…
Від несподіванки Ярина ледь не впустила швабру. Потім більше уважно глянула на однокласника. А нічого так парубійко. І високий досить, вище її, і прищів нема, і чуб трохи кучерявий. І найголовніше, сестра у нього, яка вже прочитала усі ті заскладні статті, над якими можна з глузду з’їхати, та й п’ятірки за них отримала. І водночас ще нема у неї досвіду, щоб збагнути, чи не вішають на вуха локшину. Така сестра її влаштовувала на усі сто.
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Пятница, 02.04.2010, 10:34 | Сообщение # 62 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо
...Ніби випадково дівчина зачепила один зі стільців, що із гуркотом звалився на блискучу вологу підлогу. Дуючи на почервонілі пальці (навіть вимогливий Станіславський у цю мить завагався б перед тим, як кинути, що не вірить), закусила нижню губу, немов стримуючи хлипання. Із докором глипнула на хлопця, але так і не звинуватила його вголос у тому, що він от примостив стілець на самий краєчок столу, ну, який незграба так робить?
У результаті Богдан не лише майже без нарікань домив клятий клас. Він навіть провів її додому, бо важко ж дівчині в одній руці тягнути і портфель, і торбинку зі змінним взуттям. Недалеко від свого дому ярина побачила купку місцевих пліткарок, серед яких був дехто і з її класу. Богдан напружився, дівчатка зацокотіли із особливим задоволенням, кидаючи на них уважні погляди. А Яринка довірливо всміхнулася хлопцю, торкнувшись його рукава «здоровою» рукою: от дивні люди, одні дурниці в голові, правда?Хлопець полегшено кивнув.
Вдома Ярина ще раз уважно переглянула деякі файли зі скачаними вчора статтями і по виділяла у них особливо незрозумілі місця. Вона аж ніяк не була зразковою донькою. Але маму, попри її надокучання, певно, усе ж любила. Аби лише той психолог змогла розтлумачити, що робити, аби родичка перестала розмовляти із привидом.
«А може, усе ж варто завести звичайне кошеня?» – чи не вперше майнуло в її вифарбованій у яскраво-рудий колір голівці. «Атож, й обов’язково – чорне. І назвати Тінь Другий», - відразу увірвала вона себе і зиркнула на годинник: чи вистачить часу хоч трішки пограти в улюблену комп’ютерну гру.
5. - Ні, уявіть тільки, ваш Гліб вдарив Гришка! Неподобство!
Ярина, певно, сприйняла цю новину без очікуваного жаху, бо вихователька продовжила з не меншим запалом:
- Ніколи ж інших дітей не кривдив! І тут раптом…
Ярина подумки потисла плечима: треба ж малому колись вчитися давати здачі, чому б не зараз?
- Він забрав у мене червоного олівця. Я попрохав: віддай, а він не захотів, - із кутка роз’яснив Глібко, не надто переймаючись покаранням.
- Що інших олівців не було? – не вгавала вихователька. –Отак, просто на занятті, вдарити товариша!
Ярина ледь втрималася, аби не погодитися: маєте рацію, хай краще б’ються під час тихої години.
- Були, - не став сперечатися Глібко. І спробував пояснити: - Я намалював жовтим сонце і пісок, зеленим – пальму, і мені треба був червоний олівець, аби розфарбувати слона.
- Червоний? – зацікавилася-таки Ярина. –А інших олівців для цього не було? Зламалися?
- Був ще синій цілим, - серйозно пояснив брат. – Але де ти бачила синіх слонів?
Ярина, глянувши на розгублену виховательку, вчасно схаменулася і не стала вступати у дискурсів про правильне забарвлення слонів. Швиденько натягла на художника курточку, пообіцяла поговорити з ним вдома про те, коли і за що варто воювати і попрощалася.
У неї зараз було більш важлива справа.
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Пятница, 02.04.2010, 10:35 | Сообщение # 63 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо Тільки вчора татко оголосив, що до них на кілька тижнів приїздить його мати – підлікуватися і погостювати. І прозоро натякнув, що варто було б доньці змінити колір зачіски, аби не нервувати бабусю. Яринка перебувала у твердому переконанні, що бабусю не схвилює навіть землетрус, але після обіцянки купити їй нову клавіатуру для компу не стала впиратися. Якщо щиро, то вона і сама була не у великому захваті від своєї зачіски, то все виходило на краще.
Її більше пригнічувало інше: у бабці була не надто гарна манера непомітно, як вона вража, інспектувати всю квартиру. Ну, деякі компрометуючі речі можна віддати на збереження знайомим. Але як сприйме бабуся, яка бачить і чує навіть те, що відбувається у сусідів за стінами, мамину звичку розмовляти із порожнім місцем? Ярина так і уявляла, як вона почне ніби докоряти таткові, мовляв, той не помічає, що дружина втомилася так, що аж заговорюється. Нічим гарним такі розмови не закінчаться, про це свідчив увесь попередній досвід: батьки почнуть пошепки, аби не дізналася гостя (от наївні ті дорослі!) сваритися у своїй спальні.
До того ж, ще ніколи не йшлося про щось таке… незвичайне. Ще бабуся вирішить, що маму так само варто полікувати, так би мовити за компанію із нею.
Тож Ярина зранку намітила план, що складався із двох пунктів. По-перше, натякнути Богданові, мовляв, завтра потрібна його допомога перед відкритим уроком з англійської, натомість запропонувати написати за нього твір із літератури. При цьому пояснити, що доведеться займатися у нього вдома, вигадавши ремонт. То нічого, що його сестра буде вдома готуватися до пар. Яринка вже почула про ту сестру достатньо, щоб переконатися: та не впустить можливості пересвідчитися з якою дівчинкою потоваришував її бешкетливий брат. Тож на кишенькові гроші купила печива до чаю, як сподівалася, спільного для усіх. Мовляв, незручно із порожніми руками. Добре, що батько дав гроші на фарбу для волосся. Ярина ледь похмуро всміхнулася, уявивши, як завтра з’явиться у школі русявою без жодного натяку на яскраві фарби. Ото буде розмов. Хай той психолог майбутній теж оцінить такий пристойний вигляд. На що тільки не підеш заради родичів?
На це питання давав відповідь другий пункт плану. Глібко на днях розповідав, що бачив у дворі нового чорного без жодної плямки кота. Розповідав із захопленням, нахвалюючи того звіра, а потім додав, що той схожий на їхнього Тіньку. Ярина не звернула на те увагу. Чи багато те пискля може пам’ятати по те, що було зо два роки тому? Однак тепер пригадала, що люба бабуся не приїздила до них таки давно і ніколи не приглядалася до Тіні. Бо якщо із Яриною кіт просто ворогував, то до поважної дами ставився із відвертим презирством, відмовляючись перебувати з нею в одній кімнаті. Чи не все одно мамі з яким котом розмовляти?
Як вмовляти батьків прихистити на декілька днів знайду і куди його дівати потім Яринка поки що не планувала. У цих дрібницях вона вирішила покластися на інтуїцію... Думаєте, це уже кінець? Ага, розігналися!
Далі буде
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Вторник, 06.04.2010, 10:20 | Сообщение # 64 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Отже, повернемося до наших баранів. Тьфу ти, котів, звісно!
ПРО ЧОРНОГО КОТА І ЩЕ ПРО ДЕЩО
6.
Певно, кожній читачці глянцевих видань, ну хіба що крім якоїсь фанатки, яка свято вірить, що за допомогою їх порад перетвориться на справжнісіньку світську левицю, ні-ні, та й спадало на думку щось крамольне. Ну, що на кшталт: таку статтю я б і сама змогла б написати.
Ярина похмуро втупилася поглядом у яскраву сторінку, де наводилися рецепти, що треба робити, аби сподобатися рідним свого хлопця. Дівчина якраз дійшла думки, що їй цілком можна писати власну статтю. Із попередженнями, чого аж ніяк не слід робити у такій ситуації, щедро проілюструвавши її власним досвідом. Першим пунктом поки що було б не нове попередження: не лазьте на їх очах на дерево за кішкою. Справжні юні леді в цьому випадку викликають службу порятунку чи, можливо, поспіхом починають розшукувати справжніх джентльменів, аби вже ті займалися фізкультурою. Чи хоч не пояснюють кішці вголос, якою вони у цю мить думки про всю родину кошачих, включно усяких ягуарів та царів звірів.
Звісно, Ярина, говорячи об’єктивно, була не винна, що потрібного їй чорного кота, якого вже встигла охрестити Тінню Другим, занесло на розлогий каштан посеред двору. Хоча саме в цей момент у неї з’явилося негарне передчуття, що кіт не лише зовні буде копією попередника. Глібко вкрай задоволений, що кота пощастило знайти так легко, запропонував злазити на дерево за ним. Невдячна сестра не оцінила благородний порив меншенького братчика. Мить повагавшись, а чи не послати увесь план під три чорти, вона схопилася за нижню гілку і не дуже впевнено підтяглася: вправи на канаті ніколи не приносили їй на уроці фізкультури найвищого балу. Залишалося радіти, що двір наче вимер і що на ній були джинси, а не новенька міні-спідничка. Склянка солодкого чаю, вилита на себе зранку раптом із катастрофи перетворилася на щасливий збіг обставин.
Добре ще, що у хвостатого нещастя не було бажання гратися у скелелаза і він не поліз вище. На землю вони спустилися майже без пригод. Ну, випадково притиснутий кошачий хвіст і постраждала рука (о, давно смугастою від подряпин не ходила!) не рахуються.
Це ж треба, аби саме у цю мить у дворі з’явився Богдан, навантажений торбами із логотипом найближчого супермаркету, і висока худорлява дівчинам років двадцяти. Певно, та сама сестра-психолог. Ну, от скажіть, що вчинив би розумний хлопець, побачивши однокласницю розчервонілою із скуйовдженим волоссям, із верескливим клубком чорної шерсті в руках і молодшим братом поруч, що ледь навшпиньки не спинається, аби краще розгледіти здобич?! На думку Ярини, швиденько відвернувся би в інший бік і уважно роздивитися новенький мерс, що застиг біля сусіднього під’їзду. А на завтра і словом не обмовився б про те, що бачив у дворі ще щось крім крутої автівки. А Богдан так посунув просто до неї, ледь торби не впустив, ще й здалеку гукнув, чи все гаразд?
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Вторник, 06.04.2010, 10:21 | Сообщение # 65 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо
Ну, звісно. сестра і собі підійшла ближче. Чого їх тільки в університетах вчать, не бачить, що людині неприємно спілкуватися?! А Глібко довершив справу, захоплено, ковтаючи ледь не по пів слова від хвилювання, оголосивши, що сестра дозволила йому забрати котика додому, а це – лазила за ним аж ген туди, на самісінький вершечок дерева. Добре, що в Ярини були зайняті руки. Усе тим же котом. Бо малий міг би й потиличника скуштувати: хто просив базікати?! А тут ще й Богдан молодець, наостанок запитав, чи точно вона прийде завтра? Й оцінюючий погляд його сестри, коли вона збагнула, що перед нею Та Сама однокласниця.
І дехто ще стверджує, що чорні коти не приносять нещастя?! А вона ж ще змушена тягти цю потвору додому власноруч.
А потім ще вигадувати собі по телефону головну біль. Бачте, Богдан примудрився зателефонуватичотири рази за вечір. І мама, якій набридло казати, що Ярина не може підійти, врешті-решт тоном наказу порадила ввічливо пояснити однокласнику, чого Ярина не дотримала слова. Ще й стояла у коридорі, відверто прислухаючись до розмови, чого ніколи не робила раніше. От і дбай після цього про родичів!
7.
Спершу приїзд бабусі не приніс жодних несподіванок. Як і минулого разу, вона ладна була критикувати усе, що мало необережність трапитися їй на очі. Меблі. «І для чого було купувати нові? Вони ж зараз робляться так-сяк, аби з людей грошики здерти. От у мене комод тридцять років стоїть, і як новий, а ви швидко й по нові побіжите». Таткову роботу. «Та за таку зарплатню вони з тебе усі соки випивають! От твій батько у твоєму віці молодшим виглядав на десять років». Яринку. «То добре, що вчителі хвалять, розумненька росте. От шкода, не у нашу породу, у моїй родині усі жінки - красуні! Та нічого, професію гарну отримає, то й без багатого чоловіка обійдеться. Але ж худорляве, чим тільки мати годує?!». Глібка. «Твій тато у твоєму віці завжди без нагадувань мив руки і не губив ґудзиків від сорочок!». Маму… Ну, тут довго переповідати.
Звісно, діставалося і «тій клятій живності», що при перших звуках бабиного голосу забиралася кудись на полицю і стиха шипіла звідти. Ярина у таких випадках кидала на тварину ледь не винуваті погляди. Ото ощасливили кицю, принесли додому, от благодійники знайшлися!
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Вторник, 06.04.2010, 10:23 | Сообщение # 66 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо
... Справа ускладнювалася тим, що замість кота вони тоді із Глібком притягли додому кішку. Ну, малий помилився, бо нікому й на думку не спало п’ятирічного навчати як відрізняти коті від кицьок. А в Ярини якось не було бажання повторювати спробу обзавестися чорним котом. Тож вдома тепер мешкала Тінька Друга, як із особливим задоволенням повторював малий. Мати спершу схопилася за голову: доросла дворова кішка, а як вагітна, а якщо не звикла до горщика, а якщо характер капосний! Тоді Ярина, завбачливо відправивши братчика до ванної мити руки, повідала історію порятунку кішки із такими подробицями, що мати схопилася уже за серце. Якби дівчина виявляла стільки вигадки і старання при написанні шкільних творів, давно б ї відправили на якусь олімпіаду захищати честь школи. Але й мама, почувши, як її діти відібрали нещасну тваринку у цілісінької банди хуліганів, які мучили знічев’я беззахисну істоту, ніяк не могла вирішити чи вихваляти малих любителів природи, чи попереджати їх, аби не зв’язувалися у майбутньому із такими недолюдками.
Кішку залишили. Понуро розглядаючи після вечері то свої подряпані руки, то чисто вимиту майже пухнасту кішку, Ярина не була певна, чи так слід радіти із цього приводу. А от почувши, що бабуся докоряє мамі, мовляв, та більше уваги приділяє «тій клятій живності», ніж своїм дітям, переконалася, що вчинила правильно. От якби бабуся взагалі не змогла побачити «тієї живності»… І думати про це не хотілося.
Певно, від усього цього Ярина стала якоюсь неуважною. От раз їй навіть здалося, що вона налила Тіньці ледь не повну мисочку молока, а за хвилину, поки Тінь, що ніколи не поспішала, з’явилася на кухні, їжі було ледь на денці. Певно, сама Яринка хлюпнула трохи із пакету, потім кинулася до чайнику, що почав кипіти і плюватися парою, а потім поставила пакет до холодильника чисто машинально. Потім їй видалося, що малий грає вже й у геть незвичну гру, возячи мотузкою із папірцем перед порожнім місцем. Уже потім з’ясувалося, що то Гліб грався із кицею, яку сестра спершу не побачила у причинені двері до зали.
А раз клята кішка щось забула вночі у дитячій кімнаті, це лише справжній Тінька весь час намагався примоститися лише на материній ковдрі. Його наступниця чомусь більше вподобала Гліба. Тож і примощувалася час від часу на килимку біля його ліжка. Тож Ярина ледь не наступила на неї, коли вночі прокинулася від пронизливого бабусиного крику. Як була, у куцій піжамі, вискочила у коридор, у слід її неслось пронизливе нявкання. Ну все, Глібко теж прокинеться, а потім не захоче вкладатися заново. І так увесь час скаржиться: скільки ж того часу витрачається на спання, і в дитсадку спи та ще й удома всеньку ніч!
Бабуся, виявляється, вирішила уночі зазирнути до ванної, тож і опинилася у темному коридорі, а поки не встигла дістатися до вимикача, просто по її ногам майнула темна тінь.
- Та капость хотіла збити мене із ніг! Крізь мене проскочила б, якби могла! А потім гайнула просто до дитячої кімнати, ще малим що зле вчинить!
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Вторник, 06.04.2010, 10:26 | Сообщение # 67 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Про чорного кота і ще про дещо
Ярині до цієї миті здавалося, що це саме вона, і досить безцеремонно розбудила кішку. Тож зараз дівчина подумки почала вираховувати швидкість, з якою кішка могла промчати коридором, а потім удати, що вона спить і, взагалі, тут ні до чого. Але так і не дійшла певних висновків. Бо ніби і можна те встигнути, але хто ж за нею двері причинив? Глібко від порогу дитячої кімнати і собі вставив у розмову п’ять копійок:
- Друга Тінька спала, аж поки її Ярина випадково не розбудила. Вона не винна, - і по черзі подивився на дорослих напрочуд чесними очима. Сеста добре знала той погляд. Саме із такими невинними очима малий капосник запевняв, що він не думав колупатися у клумбі разом із Павликом. Потім виявлялося, що це – чистісінька правда. Бо ж Глібко займався пошуком скарбів разом із Михасем.
Тож Ярина згребла малого в оберемок, голосно примовляючи, що його завтра у садочок не добудишся, і відступила до кімнати. Бабуся з радістю переключилася на батьків: мовляв, п’ятнадцятирічна юнка більше розуміється на вихованні дітей, ніж вони. Вимовити ультиматум уголос: або вона, або кішка, вона так і не встигла.
- А якщо вона змогла побачила Тінь, то нащо було на нього намагатися наступити, - уже сонно пробурмотів малий, складаючи руки човником під щокою, як вчили у дитсадку.
- А якби не змогла? – нащось причепилася Ярина, якій більше за все хотілося спати, але дуже заважали невдоволені голоси родичів за дверима, певно, ті продовжували сваритися.
- Тоді нічого, але у нас не багато котів, можна обійти…
Ярина ще зацікавилася, звідки така надто доросла фраза. Та бажання спати виявилося непереможним. Хоч уже у напівсні у неї виник настирливий спомин: Глібко ледь плететься додому, бо поспішає встигнути розповісти їй якусь заплутану історію, головною думкою якої було: «А Ганна Сидорівна і каже, що два –то ще не багато!». А раптом…
Певно, візиту до психолога, тобто до Богдана та його сестриці, таки не уникнути. І проблеми з англійської нікуди не ділися, і як вже обіцяла, то треба йому той твір написати. І сестра його повинна зрадіти, якому ще психологу-початківцю пощастить мати справу із цілою родиною, яка чи то колективно з’їхала з глузду, чи то дала притулок котові-привидові.
За обох умов можна не переживати, яке ж там у неї склалося про Ярину враження при попередній зустрічі.
Закінчення буде
Вибачаюсь перед терплячими читачами. Сподіаюся, що на ще трохи їх стане. А нетерплячі, думаю, давно вже покинули цю невдячну справу. :)
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| RyanRothaarig | Дата: Вторник, 06.04.2010, 13:40 | Сообщение # 68 |
 Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 204
Статус: Offline
| аааа, терплячка уривається!!!!! дайош ще!!!!!
А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот
|
| |
| |
| Іринка-мандаринка | Дата: Вторник, 06.04.2010, 14:11 | Сообщение # 69 |
|
Группа: Гости
| Тало, Ви мабуть дуже любите тварин і дітей. Обов*язково буду читати ваші твори своїй дитині, коли вона з*явиться. Дякую дуже і щиро
|
| |
| |
| РЫЖАЯ | Дата: Вторник, 06.04.2010, 14:16 | Сообщение # 70 |
 Лейтенант
Группа: Друзья
Сообщений: 44
Статус: Offline
| Здорово. Тала - вы просто супер! Вам не на сайте печатать, а издаваться. если бы я была редактором, утащила бы Вас в свою редакцию и издавала бы издавала, чтобы всякие эксмо обзавидовались!
с нетерпением жду продолжения
"Я СЕГОДНЯ ПРЕЛЕСТЬ КАКАЯ ГАДОСТЬ!"
|
| |
| |
| Olwen | Дата: Вторник, 06.04.2010, 15:16 | Сообщение # 71 |
 Генерал-лейтенант
Группа: Администраторы
Сообщений: 629
Статус: Offline
| Присоединяюсь к предыдущим восхвалятелям (восхвалителям? хвалунам? хвалителям?) Талы. Творческие изыскания заслуживают того, чтобы их издавали, издавали, издавали 
Порадовали новые тексты, но я пришла к выводу, что всё же не хватает старых вещей, малой прозы Талы. Можно их увидеть?
ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!
|
| |
| |
| RyanRothaarig | Дата: Вторник, 06.04.2010, 15:28 | Сообщение # 72 |
|
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 204
Статус: Offline
| ну, начнем с того, что Тала издается
это, к сожалению, не отдельные тома романов, но и ей же еще не 60 лет ))))
присоединяюсь к требованию увидеть раннее творчество
А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот
|
| |
| |
| Тала | Дата: Среда, 07.04.2010, 09:21 | Сообщение # 73 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Друзі, дуже всім вам вдячна, що читаєте та ділитеся враженнями. Тішуся, що сподобалося.
Тепер, з вашого дозволу, перейду на особистості.
2 Іринка-мандаринка.
Дякую. Мої твори, якщо чесно, і лаяли, і хвалили. Сподіваюся, що друге теж заслужено. Але нечасто рецензентам вдавалося мене зворушити, як Вам. Мені справді дуже приємно. Дітей і тварин люблю щиро. Більшість з них теж непогано до мене ставляться. Цікаво, що на одному літфорумі мене звинуватили у нелюбові до коті. Саме через цей твір. 
2 Рыжая.
Спасибі, завжди приємно чути такі відгуки. Але не варто бажати стати видавцем, якщо це – не серйозна мета, ледь не призвання. Бажати комусь стати власником видавництва у нашій благословенній країні… Хіба що ворогам, та й то не щодня, а на великі свята.
До речі, «Про чорного кота» (перші два розділи) та «Сестрине дзеркало » (здається, друга сторінка цієї теми чи край першої) надруковано в останньому номері «Отражение» (альманах, Дніпропетровськ).
2 Olwen і Ryan
Дякую, ви завжди можете підтримати. Справді, мені ще не шістдесят.
Щодо ранніх творів, то, якщо чесно, трохи спантеличена. «Мала форма»?
Я починала із довжелезних романів-фентезі і кому, як не першим читачам це відомо. Саме оповідань з універівського періоду у мене небагато. Одне – «День останній і перший« - уже на форумі, інше «Відбиття» (за розповіддю Olwen) трансформувалося у «Сестрине дзеркало», а що не помітно? Така ж доля очікувала більшість із написаного раніше: як цеглинки увійшли до недавніх речей. Розколупувати їх, вишукуючи матеріал не бачу сенсу. Все одно, якщо навіть витрачу час на це, залакую їх у сенсі стилістики і синтаксису так, що й не впізнати. Мені не подобається те, що я писала на початку. Краще ніж копирсатися у запилених зошитах вишукуючи ранні уривки, буду писати щось своє.
Якщо хочете, пошукаю: одне - друге оповідання, мо, десь і завалялося. А краще буду викладати нові твори. Мені ж цікаво, як ви реагуватимете на новеньке
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Среда, 07.04.2010, 09:23 | Сообщение # 74 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Отже, закінчення.
ПРОЧОРНОГО КОТА І ЩЕ ПРО ДЕЩО
8.
У досвідчених молодших братів існують свої прикмети. От і Богдан давно засвоїв: інколи Ліза уриває розмову з подругою на півслові і повідомляє, що треба от просто зараз комусь бігти за хлібом. Вдома ще є пів буханця? То й що? Цей – трохи черствий, потім сухариків домашніх з нього наробимо, а тато любить свіжісінький. Уроки братик не довчив? Нічого, скільки то часу займе, до найближчої крамниці підскочити? Та от, це – найсправжнісінька лафа. Із тим хлібом можна і до приятеля на півгодинки заскочити, ніхто не діставатиме смс-ками, де ти забарився. І пакетик чіпсів чи магазинних сухариків придбати на здачу. Хай це і суворо заборонено мамою. Лізка, заклопотана дурними розмовами про одногрупників, ніби й нічого і не помітить.
Але цього разу хлопець почував себе ображеним. Врешті, Ярина – то аж ніяка не подруга Лізки, а його однокласниця. І до них завітала, бо не може обійтися саме без його допомоги. І хай нічого такого особливого у ній немає, усе Володька вигадує та ще й дражниться, йолоп, але усе ж вона не така дурна, як інші дівчиська. Тобто, він вважав її не такою дурною до сьогодні. І все було спершу нормально, він їй індивідуальне завдання з інглиша виконав, вона щось там йому з літератури нашкрябала. Виявляється, вона деякі вартісні музичні групи слухає…
Аж тут Лізку принесло. Мовляв, не втомилися, може, чаю хочете? Ну, Яринка згодилася. Правда, спершу якось так ловко розмову повернула, що замість шкільних справ мова раптом зайшла про привиди. А в якусь мить – і про галюцинації. Мовляв, чи як хто бачить щось дивне, а сам не наркоман, то обов’язково псих, чи як? Якщо чесно, Богдану і самому цікаво стало, ану ж, як Лізка вивертатися буде? І саме у цю мить його погнали за хлібом.
Спершу спересердя хлопець хотів було заскочити до того ж Володьки, нічого вдома без свіжого хлібчика не вмруть. Потім вирішив вчинити інакше: кулею злітати до магазину – і назад. Врешті, він не маля, щоб дозволити виставляти себе із власного дому. Та й про що студентці розводити секретні балачки зі школяркою?
Була ще одна причина поспішати, у якій він не зізнався б нікому, навіть якби йому дозволили не з’явитися у черговий раз до дантиста, хоч зазвичай до страшного кабінету його заганяли усією родиною і ледь не з боєм. Звісно, соромно у п'ятнадцять років боятися псів, хай навіть величезних. А от Богдан боявся і нічого не міг із собою вдіяти. Перед собою виправдовувався тим, що праву литку перетинала тоненька рожева нитка шраму. Мати казала, що йому і п’яти років ще не було, як якийсь барбос вкусив, хтозна й чого. Сам він про той випадок нічого не пам’ятав, та собак по всяк випадок обходив десятою дорогою. Звісно, якщо поруч не було приятелів.
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
| Тала | Дата: Среда, 07.04.2010, 09:27 | Сообщение # 75 |
|
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Статус: Offline
| Ото б посміялися, якби дізналися про його страх! Його, після того, як він у третьому класі із парасолькою замість парашуту стрибнув із другого поверху школи вважали взагалі кришанутим. Тієї ж думки після розмови із вчителькою дійшов і батько, але, на відміну від однокласників, задоволення вона йому не принесла. Тож дісталося тоді Богданку так, що про експерименти із польотам довелося забути. А слава відчайдуха нікуди не ділася. То що сказали б приятелі, дізнавшись, що він боїться якоїсь там болонки із бантом?
Тоді точно з даху донизу головою доведеться стрибати. Без парасольки.
Ну, болонка, то, звісно, перебільшення. А от у дворі нещодавно з’явився пес розміром із вгодоване теля, навіть свого власника, що теж мав вельми пристойні м’язи, ледь не волочив по землі. Тож, аби уникнути зайвих клопотів, виводили того мастифа гуляти не вечором, як усіх інших нормальних псів, а трохи раніше, так само і зранку. І в Богданка не було жодного бажання зайвий раз милуватися на песика, хай і припнутого на міцний повідок.
9.
Але на зворотному шляху Богдан мимоволі зупинився, ледь не закляк посеред двору. Біля сусіднього під’їзду поважно викроковував хлопчак років п’яти. А поруч із ним трохи не в ногу прогулювалася чорна кішка. Здається, її зовсім не обходило, що господар натягнув на неї ошийника та почепив до нього шкіряний ремінець, який підозріло виблискував скляними блискітками. Певно, якби хлопчисько був незнайомий, Богдан втримався від зауваження. Робити більше нема чого, як із дрібнотою розмовляти. Але це був Гліб – молодшенький Ярини, тож на правах брата гості, яка зараз знаходилася у квартирі Богдана, заслуговував на дещицю уваги.
- Слухай, якщо вже вирішив вигулювати кішку замість собаки, то хоч якусь іншу поворозку знайти, бо сестра тоді за свій ремінець влаштує.
- Шостий, - малий нащось загнув мізинця на лівій вільній руці. – За п’ять хвилин ти шостий спитав про це, - довірливо пояснив він розгубленому Богдану. У того залишалося два виходи, або вліпити потиличник малому нахабі, або побачити кумедну сторону пригоди. Поки він обрав друге:
- Ти що, з хлопцями об заклад побився, скільки разів тобі зауваження зроблять? – десь у глибині душі Богдан ледь не пошкодував, що сам не додумався до такої розваги. Нічого собі дрібнота пішла!
- Ні, я албі роблю, - так само охоче пояснив малий. Певно, теж пізнав у співрозмовнику однокласника сестри, тож не зовсім чужого.
- Що робиш? – не надто впевнено перепитав Богдан, ні, про таку гру, чи ще що там, він раніше не чув.
- Албі. Ну, є такий фільм, там дядечко картину в музеї хотів вкрасти і вазу там розбив, а щоб не дізналися, що то він, влаштував сварку на вулиці, наче ненароком спустив чужого пса з повідка, щоб усі запам’ятали, він сварився, а не бив вази… Албі зробив собі.
- Алібі? – чогось недоречно пригадалися постійні скарги класної: Господи! Яке покоління росте! – Ти хоч не у музеї ту вазу розгепав? – залишалося сподіватися, що усі картини у місті залишилися на своїх містах.
- Окуляри. У бабусі. Не я, а Тінь. А вона вчора казала батькам, що треба кляту кішку викинути, - Глібка похнюпився, навіть чубчик на потилиці ніби принишк і почав здирати підсохлу скоринку із розбитого коліна – вірна ознака, що він розуміє марність чергової вигадки.
- Та тут ніяке алібі не допоможе, вирішать, що ви перед тим, як на вулиці гуляти, розбили, - поспівчував Богдан. – Та й бабусю шкода, вона ж без тих окулярів не проживе.
Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
|
| |
| |
