действительно, нервно, когда писалось это, я немножко негативно смотрела на мир, на звание великого писателя не претендую, видимо - да, графоман )))
главной героиней я себя не считаю и не считала - мне повезло с замужеством
а вот паралельные миры, альтернативная история, мистика, мифы и легенды - это моя жизнь.

Христианин?? НА КОСТЕР!!!!!!! видали мы вас, христиан истинных ...

извините, был напуган (с)

Добавлено (26.03.2010, 14:04)
---------------------------------------------
спецом для вильного:

За окном

Свет заливает комнату и бьет по зрачкам. Я не могу закрыть глаза и не узнаю комнату. Она танцует вокруг меня бешеный вальс, и все кружится пред моими широко распахнутыми глазами. Мне, кажется, больно. Но я не уверен в этом. Я чувствую, что мне должно быть больно, но боли нет. Словно свет, выжигая мои глаза, застелил весь мир собою, закрыв мои чувства золотым сиянием, отраженным в зеркале. Я пытаюсь встать, и мне это почти удается. Покачнувшись, сажусь в кресло. Свет исчез, и теперь я могу рассмотреть комнату во всех подробностях. Она вовсе не такая большая, как мне показалось вначале. Темные стены, плотные шторы и зеркала. Кругом зеркала. Зачем? Откуда взялся свет? Окна плотно зашторены, оттуда не проникает и лучика, сбежавшего от солнца. Почему же мои зрачки обожжены, словно я непрерывно смотрю на яркий источник света?
В комнате пусто, и тихо, и почти темно. Вокруг меня горят свечи, их так много, что комната усеяна сверкающими, как миллиарды звезд, огоньками. И зеркала. Я поднимаюсь и подхожу к одному из них.
Нет, это не зеркала, это окна, окна в другую жизнь. Там, за ними, огромная комната, и сотни свечей, которые тоскливо трепещут от каждого движения воздуха, и огромный оргАн; кажется, я даже слышу тревожность его звучания. Но за органом нет никого. А музыка все льется и льется, перетекая через мои окна сюда, и вот меня уже несет в тот неведомый мир. Почему же мне не видно, что там, за углом? Да, мешает орган. Вот если бы можно было его обогнуть… Но там – шторы, плотные занавеси, многослойная бархатная преграда. За ней – окно в мою жизнь. А за зеркалами – жизнь другая. В чем отличие? Я стремительно распахиваю занавеси, но за окнами – чернота ткани. А за ней…. Что? Что там? Я бью кулаками в стекло, и оно жалобно звенит в ответ. За ним я слышу голоса и плач. Кто это?! Отзовитесь! Но все мои попытки открыть окна и сорвать черную пелену не увенчались успехом. Обессиленный, я опустился в кресло. Оно стояло как раз напротив проклятых окон, и мне были видны все подробности этих чертовых дыр в стене!
И тут я заметил щель в занавеси. Тонкую, незначительную, но она была для меня целым коридором в реальность. Что, что же там?
Стоило лишь мне приблизиться к щели и припасть к ней одним глазом, как… Черная ткань упала за окном, и порыв ветра распахнул его, задув разом все свечи в моей комнат. Но за проемом не было ни улицы, ни зеленых пейзажей, ни пустыни, ни морских просторов, ни даже банальной городской помойки. За окном раскинулась другая комната. Вот оно, продолжение комнаты за зеркалами. Свечи, орган, гроб.
Я переступаю подоконник и подхожу ближе. Слезы, звуки органа, пламя свечей – все начинает кружиться надо мной, когда я склоняюсь над гробом и вглядываюсь в пустые глазницы черепа. Он скалится мне ехидной ухмылкой и начинает обрастать плотью. И чем больше он становится похожим на человека, тем меньше плоти остается на мне. И вот уже я вижу самого себя на погребальном ложе и чувствую, что мои кости, все, что осталось от меня, рассыпаются прахом. В то же мгновение гаснут свечи, и смолкает музыка. Тишина и спокойствие. Вечность. Мир. Жизнь. Смерть. Все смешалось в Хаосе и не имеет больше значения.
Занавес.

Про чорного кота і ще про дещо
1.
Якби ж то її воля! Ярина видала б спеціальний закон, що забороняє тримати вдома чорних котiв. А деяких – найкапосніших – представників цього племені звеліла б і взагалі… того…
Звісно, будь-який правовірний представник «Грінпісу», з тих, які ладні захищати хоч тигрів в Індії, хоч пінгвінів на південному полюсі, відразу б оголосив її безсердечною злочинницею. Але, справедливості зарази, слід зазначити, що дівчина не мала нічого проти тигрів, за умови, що ті не висуватимуть з Індії носа. А тим більше проти пінгвінів. І ще варто було б подивитися, чи кожному щирому грінпісівцю поталанить зберегти любов до братів наших менших, якщо він більшу частину життя змушений буде провести в одній квартирі з Тінню.
У день їхнього знайомства Ярині виповнилося п’ять років. Скільки місяців Тіньці – то відомо лише його матусі, дворовій кішці, що, ледь у неї з’являлося бажання завести черговий виводок кошенят, без жодного сумніву оголошувала чергових синів і дочок вже дорослими і відряджала у світ, на пошуки щастя.
Почувши початок цієї історії, не важко домислити зворушливу картину: таке собі великооке янголятко у день народження тягне додому малого хвостатого знайду, не вельми переймаючись, що ошатна святкова суконька – краща, ніж у Вальки із другого поверху, хай у неї мати – директор крамниці! – вкрилася плямами пилу. А батьки, розчулені дитячими благаннями, зітхають: та хай уже котик живе у них… Так от, правда близько такої версії і не ночувала.
Навіть якщо не зважати, що і в п’ять років Яринка не була янголям. Таке собі капосне створіння, що складається із гострих колін та ліктів, вкритих синцями, розкошланої хвилі темного волосся, яку не привести до ладу більш ніж на п’ять хвилин жодним гребінцем, та дуже голосного вереску. Головна ж відмінність полягала в тому, що і в п’ять років можна бути досить практичною особою, яка добре розуміє, що нічого гарного із прохання придбати котика чи молодшого братика не вийде. Особливо, якщо родичі дадуть на це згоду. А про практичність Ярини свідчила хоча б скарга її виховательки. Бачте, Марії Семенівні не сподобалося, що вона запропонувала грати подругам в дитяче лото на цукерки і навіть змогла їх переконати, що так – набагато цікавіше.
Кошеня у квартиру принесла двоюрідна сестра матері Лідочка. За її словами, «бідна тваринка» сама прийшла під певні двері, прилаштувалася на килимку і дивилася так виразно і жалібно. Ну, та Лідочка, ладна жаліти будь-кого, то, взагалі, окрема історія. Крім усього іншого, вона страждає на алергію від будь-яких пухнастих тварин, тож її чоловік на відріз відмовився взяти найду додому. Не те, щоб Тінь був надто пухнастий, але Лідочці вистачило, аби розпочався сильний нежить. Коли Ярина підросла, то запідозрила, що це був не останній аргумент, який вплинув на її батьків. Певно, вони сподівалися, що люба родичка з’являтиметься в гостях трохи рідше або не сидітиме у них годинами. Як би то не було, кошеня залишили вдома. При чому мотивували це саме тим, що малим дівчатам такі-от товариші просто зобов’язані подобатися. А оскільки треба було терміново купати його та спробувати нагодувати, то по Яринку геть забули. Іменинниця нишком побралася на кухню та злизала найбільшу кремову троянду із святкового торту.
Якщо чесно, іменинниця була розчарована. Здоровенна блакитна троянда виявилася занадто солодкою і жирною. Просто дивно, що така красива квітка може бути такою гидкою. Дівча спробувало мешу квітку, аби пересвідчитися, що хоч із цією усе гаразд. Тут врешті мати звернула увагу на те, чим займається люба донечка. Малу вишпетили, не зважаючи на те, що у неї був день народження зо два рази плеснули по худеньких сідничках і залишили без солодкого аж на два дні.
Яринка трохи повагалася, чи не розпхикатися. Але образа на дорослих була надто сильною. Тож вона лише тихцем штурхонула кошеня: а все через тебе! І штовхнула зовсім легенько, а те розшипілося так, що її знову зробили зауваження, мовляв, зрозуміло, що тобі кортить із ним побавитися, але ж обережніше. Це не лялька! Звісно, не лялька, ті набагато гарніші, ніж ця вусата потвора!