ХУДОЖНИЦЯ
1.
Квіти з дивними іменами
***
Янчина мати на батьківських зборах як і бувала, то не частіше, ніж раз на рік. Хай там спідниці ті протирають, у кого часу надлишок та грошей кури не клюють. А тут так за день втомишся на чужих людей пашучи, що під вечір спину вогнем пече. А все, аби донька не голодною бігала і – хвалити Бога! – не гірше, ніж сусідські діти зодягнена.
Та що там на тих зборах вчителька нового скаже? Яна – молодець, хоч і не відмінниця, але старанна і не збитошниця? Так це ми ще й у першому класі чули. Як грошей знову вимагати почнуть на якісь там фонди і ремонти, вчителька сама додому зателефонує, не полінується. І де ті ремонти, питається? Он, рами у класі знадвору так облупилися, що перед перехожими сором: діти, немов, не в школі, а в буцегарні (тьфу-тьфу, аби не зурочити, от на думку спало!) сидять.
Скаржитися на доньку будуть? Так що там скаржитися? «Яна знову під час уроків малювала»? Так не підручники ж чи парти псує, щось на листочку мазюкає тихенько. Звісно, не діло це, що вже доросла дівка усе в зошитах квіточки креслить. Та вже хай краще квіточки, ніж хлопці…
Янка чудово знала оту материну позицію і потай схвалювала її. Потай, бо рано зрозуміла: сьогодні мати до школи завітає, а завтра Маринка, що на неї і старші хлопці задивляються, на перерві над Яною хихотіти буде.
Звісно, Янка і під допитом не визнала б, що соромиться матері. Хоч за допит хтозна, голок вона таки боїться, навіть як на уроці праці вколеться було – то ледь не катастрофа. Ні, не вийшло б із неї розвідника.
Але усі сусіди були переконані: Яна, ота, що донька прибиральниці із першого під’їзду, – непогана дівчина. І по господарству крутиться, і до магазину бігає, і мати зустрічає увечері. Знає, що та втомилася, так хоч трохи важку сумку допоможе піднести. А до відер і ганчірок її матір і сама не допускає: хай дівчина краще уроки вчить, ніж за іншими підлоги підтирає. Дивись, на «чисту» професію вивчиться.
Те, що мама – прибиральниця, якраз Янку не гнітило. Ой, можна подумати, у тої ж Маринки матуся така вже бізнес-леді! «Підприємець», бачте, у класному журналі записала, а сама на ринку ятку має з колготками – чим не підприємництво?
Й одяг, що власний, що мамин, не така вже й катастрофа. Не у наш вік секондів, принаймні. Стиль у неї, Янки, отакий, спортивний… якраз потерті джинси в нього гарно вписуються. А на мамин розмір речей гарних не так багато.

ХУДОЖНИЦЯ (Продовження
***
Янка не знала, коли їй вперше наснився особливий сон. Інколи здавалося, що він був поруч завжди, навіть коли вона була немовлям. Хоча навряд чи немовляті може приснитися місто, де завжди панує світанок.
Ні, час там не завмер. Ллється вода у прозорих фонтанах. Квітнуть дерева, потім на них з’являються плоди, а інколи навіть опадає листя. Птахи то співають, то їх не видно, мо, подалися кудись у тепліші краї, чи просто одного ранку їм запраглося трохи помандрувати, подивитися світ? Чому б ні, якщо знаєш: є місце, куди завжди можеш повернутися.
І звісно люди. Серед мешканців такого міста не повинно бути покидьків, що б’ють слабших чи знущаються над тваринами. Може, й були коли, але місто не стало терпіти й давно вигнало їх, змусивши забратися деінде.
А от малечі, що з галасом хлюпалася у фонтанах чи бігала мозаїчними площами, було вдосталь. І чомусь ніхто із дорослих не забороняв їм цього і не лаяв, що вони плутаються під ногами.
Але, якщо чесно, оті люди не дуже цікавили Янку. Більше дівчину заворожувало небо, розмальоване у всі кольори погожого світанку. Вона ніяк не могла збагнути, чи воно незмінне у своїй красі чи щоразу зовсім інше. Саме тому й спробувала одного разу замалювати свій сон, хоч і розуміла: нічого у неї не вийде.
З того часу у неї накопичилося багатенько ескізів. І жоден не задовольняв її. У такі дні оте прізвисько – Художниця – видавалося особливою насмішкою. Вона закидала альбом й починала знову малювати квіти. Адже там важило не завжди чи доладно виписано структуру пелюстки і навіть чи однакового розміру листя. Знайомі цінували у звичних малюнках інше.
Потім місто знову приходило уві сні. І Янка знову намагалася підступитися до своєї мрії то із дешевими акварелями, то із кольоровими олівцями чи крейдою.
І не відразу помітила, що мимоволі образила Місто світанку. Звісно, образила. Інакше чому б усе частіше їй починало снитися не воно само, а довгий шлях, вкритий ледь рожевуватим, гарним на вигляд, але дуже в’їдливим пилом? Навіть бувало, що й прокинувшись дівчина відчувала сухість в горлі та втому в ногах.
Але уві сні вперто крокувала до обрію. Саме там мінився у перших проміннях сонця казковий обрис. Так далеко, що варто кліпнути від яскравого світла і вже не скажеш точно чи справді раніше було видно дві білосніжні вежі, що здіймалися над містом. Чи ти через неуважність не порахувала ще одну, що височить збоку, густо вкрита яскравим візерунком…)