Талині історії

Дата: Четверг, 08.04.2010, 09:06 | Сообщение # 1

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Талина

Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)

Дата: Четверг, 08.04.2010, 13:56 | Сообщение # 2

Полковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 204

Награды: 1

Репутация: 2

Статус: Offline

очень красивая история, не совсем для маленьких (у меня убеждение, что для воспитания правильной речи с детьми нельзя сюсюкать), он очень поучительная ))))
правда, я с родителями Горки готова поспорить по поводу методов воспитания малышни ;))

А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот

Дата: Четверг, 08.04.2010, 14:16 | Сообщение # 3

Генерал-лейтенант

Группа: Администраторы

Сообщений: 629

Награды: 7

Репутация: 5

Статус: Offline

Ура!!! увидела воочию рассказ, пересказанный с пеной у рта в три часа ночи!! да здравствует Талант Тали!!!
Ура, товарищи!!!

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!

Дата: Четверг, 08.04.2010, 14:28 | Сообщение # 4

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Ryan, дуже вдячна. Щодо виховання малечі - можеш сперечатися. Я ж не підручник із педагогіки пишу :), тож мої герої цілком можуть робити щось не зовсім так. Це й добре, що ти замислилася, а як би вчинила саме ти? smile

Звісно, я б не рекомендувала використувавати саме мої твори у якості матеріалу для логопеду, але інколи можна використовуваати тексти "від супротивного" для трохи старших читачів, коли вони розуміють, що герой говорить НЕПРАВИЛЬНО.
Olwen, ви мене захвалюєте, справді. Дякую і дуже.
Тільки, може варто уточнити, що то не я збудила тебе о третій ночі, аби повідати оцю історію? smile

Бо що подумають інші читачі?

Дата: Четверг, 08.04.2010, 14:43 | Сообщение # 5

Генерал-лейтенант

Группа: Администраторы

Сообщений: 629

Награды: 7

Репутация: 5

Статус: Offline

Так, звісно! Отже, любі друзі, вночі мене розбудила моя найкраща у світі сестра, якій Тала замовила ілюстрації до книжки. А текст, до якого мають бути картинки так їй сподобався, що вона одразу ж зателефонувала мені і яскраво обмалювала розповідь про жирафа, не забувши і Цяцю-Пацю (якщо не помиляюся). Отака історія. happy

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!

Дата: Четверг, 08.04.2010, 14:50 | Сообщение # 6

Полковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 204

Награды: 1

Репутация: 2

Статус: Offline

забавно ))) у меня тоже есть любимая сестра, умеющая звонить в 3 часа ночи

Сообщение отредактировал RyanRothaarig - Четверг, 08.04.2010, 14:53

Дата: Четверг, 08.04.2010, 15:04 | Сообщение # 7

Генерал-лейтенант

Группа: Администраторы

Сообщений: 629

Награды: 7

Репутация: 5

Статус: Offline

Вот и грустно тем, у кого нет человека, который от радости и счастья готов тебя разбудить в 3 часа ночи! хотя, помнится, Энди мне названивала, чтобы поделиться идеей рассказа biggrin

Да ещё, пожалуй, Кодак, который поздравляет меня в час моего рождения, т.е. в час или два ночи happy

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!

Дата: Пятница, 09.04.2010, 08:40 | Сообщение # 8

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Справді, непогано мати когось, хто ладен ділитися радістю о будь-якій годині. хоч з мене особисто серед ночі користі мало: я - жайвір, спати лягаю "сьогодні", а такий би дзвінок схилював би на рівні: чи не трапилося чогось? , а не викликав позитивні емоції.

Дата: Пятница, 09.04.2010, 13:54 | Сообщение # 9

Полковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 204

Награды: 1

Репутация: 2

Статус: Offline

вот, кстати, да, почему-то поздние звонки первым делом вызывают мысль "Умер кто-то", и уже телефон хватаешь дрожащими руками.
Хотя - глупо, конечно.
Но это все - злостный оффтоп

Дата: Суббота, 10.04.2010, 19:08 | Сообщение # 10

Генерал-лейтенант

Группа: Администраторы

Сообщений: 629

Награды: 7

Репутация: 5

Статус: Offline

Надо верить в лучшее! плохие мысли могут материализоваться!
а в квартирах живёт злой газ родон cranky

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!

Дата: Понедельник, 12.04.2010, 09:07 | Сообщение # 11

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Літачок, схожий на дельфіна
Дорослі літаки схожі на прекрасних гігантських птахів. Нічого дивного. Люди, коли винаходили перші літаки, мріяли літати саме як птахи.
Але наш літачок не був дорослим. Навпаки, він – зовсім крихітка. І, якщо чесно, літав він хіба уночі, коли спав.
Кажуть, якщо літаєш уві сні, то ростеш. Звісно, це правда. Але не для іграшкового літака-гойдалки.
Може, ти бачив отакі гойдалки на дитячих майданчиках? Кінь чи слоник на великій міцній пружинці. На них може розміститися не надто важкий малюк і почати старанно розгойдуватися. На двох там місця нема.
А тут був не кінь, а літачок. Нещодавно його пофарбували яскравою блакитною фарбою. Ще й спереду (це місце в літаків, навіть іграшкових, зветься фюзеляжем) намалювали білим очі та великого усміхненого рота. Не гойдалка, а лялечка.
Але літачок не вважав себе гарним. Бо думав, що в нього надто маленькі крила, надто округла кабіна, хвіст якийсь дивний… Ні, справжні літаки не визнали б його за свого.
Здавалося б, звідки літачку, що весь вік провів на дитячому майданчику, знати, як виглядають справжні літаки? Дуже просто: інколи дітей, що бавилися на майданчику, на лавочках чекали мами чи старші брат й сестри. Бувало, що вони читали книжки, аби не сумувати, чи розмовляли між собою.
А наш літачок уважно слухав. Не знаю, чим можуть слухати отакі іграшки, вух же у них немає. Але він таки слухав, і дуже уважно. Тож дізнався і про справжні літаки, і про багато ще чого.
А одного разу він почув, як маленька дівчинка гукнула мамі, підбігши до нього:
- Мамо, дивися який дельфінчик! Як у мультику! От плавці, а от хвостик! І він усміхається! Я хочу кататися на дельфінчику!
Дівчинка була симпатичною, але літачок образився. Образився так, що яки намальовані очі могли плакати, то розревівся б.
Це ж треба назвати його крила, хай і невеликі, але ж крила, плавцями! Не хоче він, аби його рибою обзивали.
Навіть те, що мама виправила дівчинку: «це літак, пам’ятаєш, ми літали до моря?» - його не заспокоїло. І він від образи увесь день скрипів так, що ніхто не хотів на ньому кататися.

Дата: Понедельник, 12.04.2010, 09:08 | Сообщение # 12

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Літачок, схожий на дельфіна
Лише наступного дня літачок перестав супитися. Бо випадково почув: дельфін – то не риба, а звір, хоч і живе у воді. Але головне навіть не це. Дельфіни – дуже розумні, це усім відомо. А ще – вони завжди рятують людей, якщо ті почнуть тонути у морі.
Виявилося, що бути дельфіном – то теж добре. Але не для літачка, який потай мріє вирости, стати справжнім, злетіти у небо. Що гарного у тому, аби бути схожим на дельфіна, якщо навіть порятувати нема кого?
Звісно, літачок знав, що і від нього користь є. Скільки разів було, що у нього сідали покататися малюки із сумними очима. А розгойдавшись як слід, починали голосно реготати. Що не кажіть, а гарний настрій багато чого важить!
А одного разу в ньому забули ляльку. Що й казати, ота лялька була стара і не дуже гарна.
Але літачок щиро їй співчував. Бо то йому звично залишатися вночі просто неба. Та й самотнім він себе не відчував, бо поруч були інші гойдалки та навіть велика гірка, трохи схожа на слона. А лялька звикла до зовсім іншого товариства.
Не так легко втішити когось, якщо ти – лише маленький літачок-гойдалка. Але він чесно намагався, стиха розгойдуючись усю ніч, немов заколисуючи нову знайому і розповідаючи їй про небо, зірки… і навіть про дельфінів.
Оце вже було схоже на порятунок. Хоч і не зовсім. Бо на ранок за лялькою прибігла її власниця – маленька світлоока дівчинка. Ота сама, що колись і назвала його дельфінчиком. Очі її були червоними, але вона швидко заспокоїлася. Бо й справді, що могло трапитися із тою лялькою?
Літачок знав, що лялька його швидко забуде. Так уже повелося, що в ляльок коротка пам'ять.
Однак, літачкові інколи здавалося, що він трохи сумує за нею. Бо кому ж ще він був отак потрібен, хай ненадовго?
Але навіть оту дівчинку – господарку ляльки – він довго не бачив, і навіть не чув про неї. Його разів із два пофарбувати встигли. Тож, певно, потім майнуло дві весни… Літачок був певен, що він подорослішав і закинув думки по дельфінів і про порятунок.
Він звик, що на дитячу площадку, як стає тепло, приходять нові дітлахи. Бо ж діти ростуть, знаходять інші забавки. А інколи їм просто стає затісно у гойдалках для найменших.

Дата: Понедельник, 12.04.2010, 09:09 | Сообщение # 13

Подполковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 113

Награды: 3

Репутация: 1

Статус: Offline

Літачок, схожий на дельфіна
Тож коли до нього підійшли хлопчик та дівчинка – уже школярі, бо із портфеликами, вони виглядали майже дорослими на дитячому майданчику - літачок спершу здивувався. А потім запишався.
Звісно, пишатися негарно. Але ж приємно знати, що про тебе пам’ятають кілька років!
А вже яке було його здивування, коли дівчинка обережно витягла з портфелика ляльку. Так, ту саму ляльку! Літачок не міг помилитися, бо йому зовсім нещодавно підновили фарбою намальовані великі очі й бачив він дуже гарно. Але ж тримала ляльку інша дівчинка, із темним волоссям. Що ж відбувається?
Він почав уважно прислухатися до розмови школярів. І от що почув: Марійка – так звали оту світлооку дівчинку, що загубила колись іграшку, зараз далеко-далеко. Її друзі навіть сказали, де саме, але літачок не розбирався у таких речах. Зрозумів тільки, що не в цьому місті і навіть, схоже, не в іншій країні.
Туди, аж ген за море, поїхали батьки Марійки і забрали її із собою. Певно, дівчинці сумно там, бо вона захворіла. І написала подрузі Лесі листа, у якому згадувала і про дитячий майданчик, і про літачка, і по ту пригоду із лялькою.
І от Леся придумала, як порадувати хвору: вона принесла ляльку, що їй колись подарували на згадку сюди, де вони гралися разом із Марійкою. Обережно посадовила іграшку до кабіни літачка і попрохала брата сфотографувати її.
І все переконувала, от Марійка побачить: тут, вдома, нічого не змінилося, усе гаразд, усі чекають на неї, - відчує себе краще.
Літачок дуже сподівався на це. Він завмер, намагаючись не поворухнутися, аби не зіпсувати фотокартки. А ну ж Марійці не сподобається?
Звісно, ніхто б не повірив, що літачок-гойдалка може хвилюватися. Але він таки хвилювався. Аж три чи й чотири дні.
А потім завітала Леся. Звісно, то дивна думка, заспокоювати іграшковий літачок. Але дівчинка раділа і хотіла поділитися радістю і з усіма-усіма, і з ним теж.
- Знаєш, Марійці краще. Може, і не через ту фотокартку, але вона їй зраділа.
Дякувала мені, й звеліла передати привіт літачку. Знаєш, вона усе ще вважає, що ти схожий на дельфіна. І ще вона написала, батьки обіцяли: коли вона одужає, то вони усі приїдуть сюди, хоч ненадовго!
Леся сяяла. Літачок теж усміхався. Тобто, він усміхався завжди, вже таким його створили. Але радів він щиро.
Звісно, і це – не зовсім так спасіння, як у дельфіна. Але цього дня він не образився, почувши, що схожий на дельфіна. Навіть зрадів.
Ви знаєте, що дельфіни вміють чекати? Так-от, це вміють робити і літачки-гойдалки. Принаймні, деякі з них.

Дата: Понедельник, 12.04.2010, 16:27 | Сообщение # 14

Полковник

Группа: Модераторы

Сообщений: 204

Награды: 1

Репутация: 2

Статус: Offline

честно? я аж прослезилась в конце. Мирослава подрастет - почитаю ей обязательно, замечательный рассказ!