Талині історії - Страница 3 - Форум
Суббота, 03.12.2016, 23:47
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 3 из 7«1234567»
Форум » Разнобой » Глумилка » Талині історії (Інколи тут з'являтимуться оповідання Тали Владмирови)
Талині історії
EndyДата: Воскресенье, 25.04.2010, 12:01 | Сообщение # 31
Полковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 190
Награды: 3
Репутация: 3
Статус: Offline
Это потому, что ты, в отличии от многих школьничков, читать умела!!! biggrin
 
OlwenДата: Воскресенье, 25.04.2010, 14:54 | Сообщение # 32
Генерал-лейтенант
Группа: Администраторы
Сообщений: 629
Награды: 7
Репутация: 5
Статус: Offline
+ 100! biggrin

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!
 
RyanRothaarigДата: Воскресенье, 25.04.2010, 22:13 | Сообщение # 33
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 204
Награды: 1
Репутация: 2
Статус: Offline
ви мине льстите shy

А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот
 
ТалаДата: Понедельник, 26.04.2010, 08:36 | Сообщение # 34
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
Приємно, що це чудове вміння не атрофувалося. smile
Вдалий подарунок
(Початок)
1
На скрипучому ґанку чарівної крамниці Вадим раптом збагнув, що палко шепоче молитву. Як на перший раз, виходило цілком пристойно. Щирі благання зводилася до того, щоб у цю мить не потрапити на очі комусь із знайомих чи – Боже збав! – партнерів.
Він звик купувати подарунки численним знайомим у дорогих крамничках, де ввічливі продавщиці за кілька хвилин підбирали милі, ні нащо непридатні дрібнички. З тих, які складуються після нових років та інших днів народження на книжкових полицях або ж у верхній шухлядці столу. Якби ж то цього разу від вибору не залежало так багато! Не те, щоб він жити не міг без Майї, навіть кольору її очей зараз не назвав би, але її батько… Треба ж, щоб доля фірми залежала від цього дивака! Ні, Вадим першим би з обуренням відкинув підозру, що він залицяється до доньки багатого батечка. Тим більше, що Семен Артурович нібито не надто пестив свою первістку, на 18-річчя відселивши доньку в окрему квартиру і трохи не в той же день привівши додому нову жінку – її ровесницю. Справа в тому, що Майя інколи виступала своєрідним лакмусовим папірцем для його молодших партерів.
І тепер, отримавши запрошення на День народження дівчини «в сімейному колі» ймовірного компаньйона, Вадим був недалеким від того, щоб вигадати собі раптову хворобу. Але такого він не дозволяв собі навіть у шкільні роки. Залишалося, тяжко зітхаючи, відшукати на споді книжкової шафи старий, притрушений пилом підручник з етикету і уважно проштудіювати розділ, присвячений подарункам


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Понедельник, 26.04.2010, 08:37 | Сообщение # 35
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
Вдалий подарунок

Врешті він склав список (на диво короткий) того, що у книзі радили дарувати майже незнайомій дівчині із пристойної сім’ї, і замислився. Йому видавалося, жодна жінка не може зрадіти будь-чому із такого набору. Щоправда, якщо вірити пліткам, Майя була трохи дивною і вже точно несучасною. А знайомі Вадима належали до іншого, цілком сучасного, типу жінок, тому не могли виступати порадницями. Але ж це не привід втрачати залишки сумління і взагалі не зважати на ймовірні бажання іменинниці… У результаті, на думку самого Вадима, його розшуки достойного подарунку могли б стати сюжетом для пристойного авантюрного роману. Звісно, якщо серед сучасних авторів знайшовся б хтось, хто не пошкодував би часу та паперу на таку маячню.
Та не даремно ж кажуть, що у сучасному Києві можна, при потребі, відшукати що завгодно. Зрештою, почувши у випадковій, непризначеній для його вух розмові якихось диваків про чарівну крамницю, хлопець вирішив ризикнути. І от… Облуплені двері, скрипучий ґанок, збоку, хтозна навіщо, причеплений дверний молоток, який можна побачити лише в історичних фільмах. Чого його взагалі сюди занесло?! Похопившись, Вадим розвернувся, аби піти геть, але тут до крамниці із рішучим виглядом наблизилася жінка - ні, швидше, дама, - середнього віку і впевнено рушила до дверей:
- Ви заходите чи просто стоїте?! Неможливо пройти!
- Заходжу, - він галантно відчинив перед нею двері, подумки вилаявши себе останніми словами: навчившись витримувати чималий пресинг від чоловіків, зовні не виявляючи своїх почуттів, він продовжував нітитися перед такими-от мегерами. Там відступати не було куди - він також увійшов до крамниці…


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Понедельник, 26.04.2010, 08:38 | Сообщение # 36
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
Вдалий подарунок

2.
Вадим не мав жодного уявлення, як саме повинна виглядати пристойна чарівна крамниця. Але вже точно не як занедбаний склад прогорілої фірми, яка і в кращі свої дні не гребувала торгувати усім, що під руку трапиться: від продуктів до старих речей. Хоча й таке порівняння було не зовсім доречно: він не ризикнув би назвати більшість предметів, навалених на прилавки та полиці. На пошуках цінного подарунку в цьому місці сміливо можна було ставити хрест, але… хлопець звик довіряти своєму нюху, а тут інтуїція трохи не в голос волала, що не варто поспішати, можна віднайти щось дійсно варте уваги. До того ж, коли ще доведеться потрапити у таке дивне місце?
Тому він терпляче перечекав, поки єдиний продавець – старий із акуратною сивою бородою, який справді підходив на роль господаря… чогось такого, незвичного, дістав для впевненої дамочки із верхньої полиці запилену пляшечку з приворотним зіллям (ото не пощастило якомусь горопасі! Краще б мітлу собі купила). Потім, не змовляючись, обидва перечекали, поки залишаться наодинці, і лише тоді господар повернувся до відвідувача із на диво щирою посмішкою.
- Вам, звісно, потрібно щось геть незвичайне?
- Цінний подарунок, якого б не було б більше ні в кого. Такий, аби допоміг висловити свою приязнь, - прийняв правила гри Вадим.
- Для дівчини? – господар ледь прищулив праве око, ніби намагаючись розшифрувати якісь нерозбірливі знаки на обличчі покупця. – Для незвичайної дівчини, яку не задовольнить щось буденне, хай за нього навіть правлять великі гроші?
Вадим поморщився: теж мені, чарівник знайшовся, не так важко здогадатися, через що сюди може забрести пристойна з вигляду людина, не схиблена на всіляких забобонах.


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Понедельник, 26.04.2010, 08:39 | Сообщение # 37
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
Вдалий подарунок

- Скажіть-но, а як Ваша знайома ставиться до тварин?
- Та не можу ж я дарувати їй тварину без попередження! Та ще й у міську квартиру! А раптом у дівчини виявиться алергія на шерсть?
- Алергія на шерсть і незручності міського житла не мають значення, якщо Ви вже завітали сюди. Чи Ви думаєте, що в ці двері може увійти будь-хто з вулиці? – суворо, ніби вчитель на недбайливого учня, глянув на Вадима співрозмовник.
Той лише мовчки стенув плечима: знаємо ми ціну цим штучки про крамниці для обраних, де утричі більше луплять за той же крам, що і в сусідньому вуличному ларьку.
- Ходімо. Просто глянете, ніхто не змушує Вас купувати, якщо не сподобається, - господар розчинив двері у глибині крамниці, не надто переймаючись, як зреагує на його запрошення клієнт.
3.
Лише зараз Вадим повірив, що втрапив-таки до незвичної історії: зала була на диво простора, така просто не могла розміститися у крамниці, що притулилася на першому поверсі блочної дев’ятиповерхівки. Вражала й відсутність специфічного запаху: він, провівши півдитинства у бабусі в глухому селі, добре пам’ятав, як пахнуть ферми. А тут – ледь вловимий натяк на якийсь антисептик. Ну й, звісно, довгі шеренги кліток та невеличких загонів.
От із-за найближчої загородки на нього косує жовтим пташиним оком, клацнувши дзьобом і замахнувшися левиною лапою, якась потвора.
- Заспокойся! – лунає наказ господаря, і тварина робить вигляд, ніби миттєво втратила інтерес до людей. – Молодий грифон, - це вже до Вадима. – Дорослі втричі більші. Звісно, тварина закордонна, але добре підлягає акліматизації. Кращого сторожа для заміського будинку не знайти: непідкупний і завжди голодний. До того ж, при відповідній підготовці, йому неважко втовкмачити, що господар та його сімейство не належать до потенційної здобичі.
Вадим мовчки кивнув, відчувши, як раптом пересохло горло. У голові чомусь крутилось дурне питання: невже, коли в нього з’явиться власний будинок, він забажає собі такого сторожа?
- Але навряд чи може вважатися вдалим подарунком… У цьому році непогано розходяться розумні щури: як-не-як символ року за східним календарем, а це зараз модно…
Вадим глянувши на клітку, де шурхотіли чималі хвостаті істоти, які зовсім не нагадували звичних декоративних мишок чи хом’ячків, перехопив уважний погляд розумних, але не дуже доброзичливих очиць і рішуче хитнув головою: він же не конкурентам вибирає подарунок.
Далі буде


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Среда, 28.04.2010, 08:14 | Сообщение # 38
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
ВДАЛИЙ ПОДАРУНОК
(продовження 1)
....- Маєте рацію. Це швидше тварина для офісу: за її поведінкою дехто швиденько навчається передбачати коливання на фінансовому ринку. Та й, відверто кажучи, товар на любителя екзотичних витребеньок… Краще гляньте он сюди.
«Сюди» - це на просторий вольєр, де розміщені зо два десятки крихітних чоловічків із буйними чубами, вбраних у чистеньку одіж старовинного крою. Дехто з них, нудьгуючи, вештався загоном, інші весело перемовлявся із сусідами, он у кутку, трохи збоку, розмістилися заклопотані двоє: трохи вищий старанно підмітає долівку крихітним віником, а меншенький захоплено щось майструє зі сплутаної дротини.
- Це і є Ваш гарний подарунок?
- Розумію Вашу іронію, молодий чоловіче. Але спершу дайте відповідь на питання: у Вас є дім? Не пристойна квартира, якою Ви цілком справедливо пишаєтеся, а справжній дім? Спитаєте, у чому різниця? Як не банально це звучить, у душі дому, які не так-то просто відшукати у типовій квартирі. А це, повірте, може і не так важливе для чоловіків, але багато важить для господинь. Більшість із них із ніг збивається, намагаючись досягти того, що вони звуть затишком, – а потім від розчарування лаються із родиною. Так що, певен, дехто з Ваших знайомих із радістю приніс би додому такого-от помічника. А якщо у когось немає постійного супутника життя, то придбавши домовичка, він не відчуватиме самотності.
Вадим змовчав. У його уяві несподівано виник детальний план рекламної кампанії під умовним лозунгом: «Домовики – гарант затишку та спокою у родині». І поки він боровся із власною розбурханою і явно нездоровою уявою, господар продовжував розписувати усі вигоди від такої покупки. Залишалося лише дивуватися, чому до крамниці не стоять кілометрові черги, намертво блокуючи рух транспорту на сусідніх вулицях.
Але… Ідея придбати такий подарунок поступово переставала видаватися такою вже дикою. Зрештою, ніхто не збанкрутує, годуючи такого малого, вигулювати його не треба, а користі, хай господар продавець перебільшує та хоч і наполовину, від нього виходить чимало…
- А як звати он того, з віником?
Здавалося, що домовикам і діла нема до людей. А тут, диви-но, одразу кинув підмітати, кумедно, але із почуттям власної гідності, вклонився:
- Мене – Маврикієм, пане. А це от – мій молодший брат, Ізько, Ізот тобто. Та вклонися ж, неслуху! – це вже пошепки, до сусіда, що так і не відірвався від своїх дротів
- Навіщо купувати двох домовиків для однієї квартири?! - Вадим, відчувши, до чого йдеться, аж трохи оговтався від авантюрних думок, що хтозна де й взялися. - Вони ж, ніби, сім’ями не живуть, сваритися будуть!


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Среда, 28.04.2010, 08:14 | Сообщение # 39
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
ВДАЛИЙ ПОДАРУНОК

- А звідки, по-вашому, у домовиків малі беруться? – не надто поштиво хмикнув Ізько, затягуючи кольоровий дріт таким вузлом, що хоч відразу на якусь виставку авангардної скульптури.
- Тихо ти, - звично дав йому штурхана Маврикій і ввічливо пояснив: - Так сім’ями живемо, пане. І нам веселіше, і робота домашня аж кипить.
Вадим лише хитнув головою. І так зрозуміло, що для нього призначили «позитивного» Маврикія, а Ізько працює на контраст. А якби й справі вмовляли взяти, то нащо йому два домовика?
Зрозумівши, що можливого господаря не переконати, Маврикій насупився, але не суперечив. А от Ізот сполошився, почав благати, обіцяючи небачену працездатність і сумлінність. Тут обережно вклинився і господар крамниці: чи варто відштовхувати домовика, який так рветься до твого дому? Але Вадим залишався невблаганним: у Ізька на кирпатому обличчі було написано, що від нього варто чекати будь-якої капості, а от його старшого брата кожен би визнав надійним помічником. Та, мабуть, на те вона й чарівна та крамниця, щоб, вдихаючи її повітря, чинити такі речі, що потім залишається лише хапатися за голову: чим я тоді думав?!
Коли вже за покупку було сплачено, Маврикій неголосно попрощався із колишніми сусідами і слухняно попрямував до дверей.
- Чекайте! Ти ж свиту забув! От тримай! – Ізько захекався так, ніби пробіг пів вулиці. Свитка, яку він перекинув через руку, була трохи замала на його брата. Та й не скидався Маврикій на чоловіка, домовика тобто, здатного забути корисну річ.
- Ну, бувай? Ти ж мене там інколи згадуватимеш, га? – прошепотів Ізько, дивлячись жалібними-жалібними очима не на брата, а на Вадима.
Вадим подумки чортихнувся.
- Ви приймаєте потім товар назад, якщо він виявиться непридатним? У виключних випадках?
- У виключних – приймаємо. Навіть якщо продаємо його зі знижкою, - теж тяжко зітхнув господар крамниці. – Зрештою, ця покупка може виявитися і досить вигідною…

(Продовження буде)


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
RyanRothaarigДата: Среда, 28.04.2010, 17:53 | Сообщение # 40
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 204
Награды: 1
Репутация: 2
Статус: Offline
жду с нетерпением продолжения, аж руки трясутся)))

А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот
 
OlwenДата: Четверг, 29.04.2010, 09:07 | Сообщение # 41
Генерал-лейтенант
Группа: Администраторы
Сообщений: 629
Награды: 7
Репутация: 5
Статус: Offline
Тало, в мене питання: а чи береш імена, що тобі подобаються, чи просто береш незвичні?

ты увидишь, как я заплачу,
услышишь, как я закричу...
но мертвой меня НИКОГДА не увидишь -
Я УМИРАТЬ НЕ ХОЧУ!!!
 
ТалаДата: Четверг, 29.04.2010, 13:25 | Сообщение # 42
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
2 Olwen. Усяке буває (це я щодо імен). Інколи зазираю до словників імен, книги "Магія імен" чи й до святців. Інколи - орієнтуюся на звучання чи на знайомих, що маю подібні назвиська. Якщо не секрет, чому саме це питання? smile
ВДАЛИЙ ПОДАРУНОК
(Продовження)
4.
Телебачення та газети переконують, що ті, хто не вірить у чари, навіть потрапивши під їхній вплив, досить швидко оговтуються. Не те, щоб Вадим навмисне намагався розжитися подібними відомостями, але ж і корки у вухах не носив, то ж хоч-не –хоч чув щось таке краєм вуха. Тому і сподівався, що опинившись у машині, зможе зосередитися і збагнути-таки у що він дав себе вплутати.
Сівши у новеньку машину, затягся цигарковим димом, хоч у день купівлі і дав урочисту клятву, що кидає згубну звичку, а вже у салоні – ні-ні, і спробував розмірковувати логічно. Поступово видалося, що у голові прояснилося. Але, певно, лише видалося. Бо ж навряд чи можна вважати надто вдалою думку про те, а чи не підсунули йому безпородних домовиків. І якщо вже припекло обзаводитися аж двома, то чи не варто було поцікавитися їхнім родоводом? Але спробувавши уявити розплідник для елітних домовиків, хлопець відчув себе зовсім зле. Непомітно кинув винуватий погляд на заднє сидіння6 добре ще, що малі не вміють читати думки. Маврикій схвально озирався на всі боки, вельми вдоволений ошатністю салону, Ізько ж із захватом визирав між спинками сидінь, намагаючись як слід роздивитися руль та ключ запалення.
- Сюди не можна, - суворо попередив Вадим, у той же час відчуваючи певне задоволення, що хтось ще настільки ж, як і він сам, уподобав його машину. – До речі, а звідки ви, домовики тобто, взялися у крамниці?
Запитання було не надто тактовним, але його супутники не побачили у ньому нічого незвичайного і щиро розповіли свою коротеньку історію. Виявляється, що обидва – і справді брати, походять із поважної родини домовиків, яка здавна мешкала у невеличкому селищі в сусідній області. Потім, як то частенько буває із невеличкими селищами, воно почало хиріти, все більше хат стояли пусткою. Молодь, яка переїздила до міста, не надто переймалася, аби хоч формально покликати із собою домовика, навіть старі речі – надійний прилисток не однієї родини малих помічників, частіше за все опинялася на звалищі… Дехто із більш передбачливих домовиків намагалися сяк-так підтримувати лад у нежилих приміщеннях, аби хати не завалилися. Хоч мешкати самим, без людей для домовиків вкрай небезпечно. Дехто ж махнув рукою, занедбав обов’язки і поступово здичавів…
- А здичавілий домовик - то вже зовсім неподобство, господарю, - скрушно похитав головою Маврикій, - Он, був нашим сусідом один, теж молодий, Лукою звали, так він, кажуть, взагалі до банди злиднів прибився…
Ізот буркнув щось про те, що мало чого довгі язики дурно бовкати можуть, але так тихо, що Маврикій вирішив не звертати уваги.
- Тож коли ж, дякувати їм, запропонували перебратися у місто, то дідо сказали, мовляв, молодим нема чого роздумувати, треба перебиратися. Потім, може, як все владнається, можна і до села знову повернутися…
- Хто запропонував? –мимоволі зацікавився Вадим.
Обличчя Маврикія стало вкрай винуватим:
- Вибачайте, господарю, слово дали, що мовчати будемо. А що ж то за домовик, що слова свого не тримає? – явно чужими, когось поважнішого і дорослішого, словами завершив він свою розповідь.
У принципі, все було зрозуміло, і недобрим словом згадавши господаря чарівної крамниці: бач, домовикам податися нікуди, а він мало того, що заробляє на них не слабкі гроші, так ще й благодійником вважається, Вадим рушив нарешті з місця. І тільки під’їжджаючи до дому збагнув, що все ще не розповів супутникам, що придбав їх не для себе, а у подарунок. Та вести серйозні розмови і водночас слідкувати за дорогою не так вже й легко. Тож він вирішив трохи перечекати із повідомленнями.


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Четверг, 29.04.2010, 13:27 | Сообщение # 43
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
ВДАЛИЙ ПОДАРУНОК
(Продовження)
5.
- Ну, й що мені з тобою робити? – вельми риторично запитав Вадим у плитки, що сама по собі вимкнулася у точно визначену мить, коли кава уже закипіла, але ще не спробувала збігти.
У відповідь звідкись з-за кухонної шафки почулося винувате сопіння.
- Я чортзна - скільки кілометрів намотав по тій клятій вулиці, розшукуючи ту крамницю! На мене вже із міліцейської машини, яка там чогось притулилася, почали скоса позирати, а де та твоя крамниця, щоб вона провалилася? – Вадим увірвав свій монолог, збагнувши, що такі побажання трохи запізнілі: клята крамниця і так встигла ніби крізь землю піти. Зітхнувши, налив кави, потягся до старанно загорнутого, аби не черствів, хліба, хмикнув, побачивши щойно наточеного ножа.
- Ну от, скажи, господар тої крамниці гарантував, що у виключному випадку приймає товар назад. Чи він зовсім не дбає про репутацію? Чи не вважає твій випадок виключним, га?
- А чого вона?.. – із-за шафи на мить виткнулася скуйовджена голова Ізота, і Вадим безнадійно махнув рукою: змовкни краще…
Ні, все починалося нібито й непогано. Домовики уважно оглянули його квартиру, де прибиральниця звично залишила пил під ліжком та бризки на дзеркалі у ванній, і тактовно втрималися від зауважень. Так само спокійно вони сприйняли звістку про те, що їх купили у подарунок. У Вадима навіть виникло відчуття, що він трохи перебрав із обережністю, підшукуючи пояснення своїм вчинкам. Звісно, йому не хотілося б, аби вимушені тимчасові сусіди були про нього аж надто низької думки, але він, здається, таки перемудрив, і у малих склалося трохи хибне враження щодо його ставлення до Майї.
Тож Маврикій без зайвого поспіху, але й не лінуючись почав обладнувати тимчасове помешкання, мимохіть розправляючись із пилом. А Ізот відшукавши старовинний будильник, який не потрапив на звалище, давно перетворившись на своєрідну реліквію, і випросивши дозволу полагодити його, перебував на сьомому небі від щастя.
За кілька днів Вадим звик до незвичайних помічників і вже як належне сприймав зникнення дрібних господарських неприємностей: дріб’язок завжди можна було знайти на його місцях, лампочки не перегорали у найнеочікуванішу мить, кран припинив підтікати. Навіть будильник, що після дбайливого ремонту Ізька вперто йшов у зворотній бік, дратував досить помірно. У голову навіть закрадалася думка, що два домовика – аж занадто для подарунку, одного можна б залишити і собі.
У рішучий день Вадим, купивши у квітковому магазині розкішну орхідею, заскочив додому, прихопити «подарунок». Але якось необережно приткнув квітку на край столу і поки поправляв перед дзеркалом вузол краватки, а Маврикій уважно переглядав клуночок: чи все потрібне на новому місці прихопив із собою, нещасна орхідея гепнулась додолу. А оскільки Ізько у той час знічев’я вештався по кімнаті, замість того, аби слідкувати за порядком, а на братові докори замість каяття буркнув щось про рослини, які приносять нещастя і яким саме місце на звалищі, то гнів господаря спрямувався саме на нього. Висваривши як слід недбальця, насамкінець Вадим кинув, що такий скарб, як Ізот, лише ворогам дарувати, і звелів йому залишатися дома. Лише похапцем купуючи на зупинці найсвіжіші на вигляд скромні фіалки (як виявилося згодом, найулюбленіші Майїні квіти), він збагнув, що у його рішенні бракувало логіки. Гіршого з пари домовиків він залишив для власного дому. Та у ту мить Ізько не здавався йому надто вдалим подарунком, тож він не став вертатися, поклавшись на долю.
Врешті, усе минуло не набагато гірше, ніж він собі уявляв. Майя, здається, була трохи здивована таким подарунком, але вислухавши трохи підредаговану історію Маврикія, розчулилася і радо погодилася дати йому притулок. Її батько поморщився було, явно не схвалюючи ці новомодні захоплення, але змовчав, а під кінець вечора вичавив із себе кілька цілком приязних слів. Після закінчення дня народження Вадим повернувся додому, щиро співчуваючи Майї: мати таких родичів ворогу не побажаєш, тут не те, що дивним станеш…
Виявилося, що за цей час Ізот встиг полагодити зламаний тостер. За винятком того, що тепер на мінімальній позначці той видавав сухарі, а на максимальній ледь підсмажені тости, прилад тепер працював бездоганно. Вадим, котрий ніколи, снідаючи на самоті, не захоплювався тостами, лише махнув рукою і запропонував Ізьку облишити техніку у спокої: ну, не його це стихія…
А потім і зовсім стало не до домовиків: поки Семен Артурович продовжував вичікувати, у той же час ніби схиляючись на користь Вадима, на роботі трапилася низка дрібних, але надокучливих неприємностей. У Вадима навіть майнула думка, переселити домовика в офіс, тим більше, що він і сам дома тепер хіба що ночував. Але варто було уявити, як знуджений малюк із щасливим личком уважно розглядає купу оргтехніки, ніби вибираючи, із чого почати «ремонт», й ідея вже не здалася такою вдалою.


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
ТалаДата: Четверг, 29.04.2010, 13:29 | Сообщение # 44
Подполковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 113
Награды: 3
Репутация: 1
Статус: Offline
ВДАЛИЙ ПОДАРУНОК
(Продовження)
А потім неприємності стали більш серйозними, хоч, здавалося б, для них не було особливих причин. І треба ж, що б саме тоді додому принесло Ольгу! Не те, щоб Вадим зовсім не був радий її бачити у кращі часи: мати подругою стильну білявку – непогана ознак престижу. Та у дівчини нюх на неприємності був не гірший, ніж у міліцейської собаки, і якщо вже вона вирішила витрачати свій дорогоцінний час на невдаху, значить, у неї були вельми поважні причини. Тож його не вельми здивувало, коли вона спробувала, поки він готував каву на кухні, крадькома зазирнути до його паперів. Зрештою, там не було нічого важливого, та й це був непоганий привід порвати стосунки, що встигли перейти до розряду обтяжливих. Але через дикий вереск, який, певно, почули й сусіди, він ледь не обварився кавою. А потім, після затяжної сварки, коли пролунало чимало звинувачень з обох сторін, і сердитого грюкання дверима, він влаштував Ізот допит. З якого це часу і, головне, навіщо в квартирі мешкає та клята миша?! Почувши ж у відповідь, що той дбає про інтереси господаря, а миші вже й слід прохолов, під гарячу руку Вадим пообіцяв здати домовика назад, до крамниці, якої, як виявилося, ніколи й не було за попередньою адресою.
6.
- А чого вона? – більш впевнено продовжив Ізот, зрозумівши, що перша хвиля гніву вже минула. – Те, що з неї ніколи не буде порядної господині, це ж і сліпку видно. Та головне не це, а те, що вона тебе нітрохи не любить.
- Яка к чорту любов? – Вадим махнув рукою і нахилився до підлоги, аби позбирати все ще розкидані папери, мимохідь здивувавшись, що Ізько, роблячи усе, аби загладити провину, не здогадався прибрати «докази». То й раптом зморщився і чхнув. От ще клопіт! І так якось негарно виставляти домовика: бомб-домовик, що з’явився через твій гнів – не надто приваблива картина. А вже виганяти на вулицю хворого… Як цікаво, лікують чарівних істот?
- Той, злиднями від паперів тхне, - ніби виправдовуючись, пояснив Ізько. – Це чиї будуть?
- Злиднями, кажеш? – Вадим спробував згадати, про що недавно розповідав Маврикій. – Це що, здичавілими домовиками?
Ізько почервонів, ніби його запитали про родича, що збився з правильного шляху.
- І Лукою теж, - ледь чутно видавив він , - Але не тільки ним, справжніми теж.
Вадим недовірливо глянув на нього, але все ж продовжив розпитувати:
- А в офісі ця нечисть може завестися?
- Охвіс – то будинок, де ти працюєш? – виявив неабияку кмітливість Ізот. – Звісно, може, особливо якщо там домовика нема. Виганяти треба, - трохи поспостерігавши за насупленим господарем, не втримався він від поради.
- Слухай, а в офісах що, можуть жити домовики?
- Це дивлячись хто ті охвіси будував, якщо правильні будівельники, може хтось і поселиться. Так ніби й не заведено, без припросин, та це ж не зовсім дім, а якщо більше йти нема куди…
Вадим пам’ятав, що височенний будинок, розбитий на офіси безліч дрібних фірм та фірмочок, спорудила якась будівельна фірма разом із англійцями, спокусившись на якість іноземних матеріалів. Ще добре, якщо ті злидні, якими лякає Ізько, місцеві, а якщо англійські, то хтозна як з ними впоратися?
- Збирайся, поїдемо до мене на роботу, - перехопивши здивований погляд домовика у вікно: вже давно споночіло, Вадим пояснив. – У день тих злиднів не поганяєш.
Ізот зраділо кивнув і почав хутко перебирати якісь корінці, відкладені ще в перший день «про всяк випадок» хазяйновитим Маврикієм. Його кирпате личко споважніло, ніби він передчував клопітку, але почесну справу.
Далі буде.


Сказки адекватней всего отражают жизнь. Не в том смысле, что драконы существуют, а в том, что их можно победить. (Честертон)
 
RyanRothaarigДата: Четверг, 29.04.2010, 18:39 | Сообщение # 45
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 204
Награды: 1
Репутация: 2
Статус: Offline
воу! ЕЩЕ!!!!

А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят
Они с копытами и крыльями
И чешуёй до пят
Не хотят лакать из блюдца
У соседей тырят скот
Мне сдаётся, их папаша -
Не совсем нормальный кот
 
Форум » Разнобой » Глумилка » Талині історії (Інколи тут з'являтимуться оповідання Тали Владмирови)
Страница 3 из 7«1234567»
Поиск: